Раціональність застосування Нокамену у практиці сімейного лікаря - Nokamen

Ключові слова: сімейний лікар, нирки, сечокам’яна хвороба, нефропротекція, профілактика.

Резюме. Лікарі ЗПСМ найчастіше стикаються з проблемою коморбідності пацієнтів. Поліпрагмазія, як наслідок поліморбідності призводить до збільшення вірогідності розвитку системних та небажаних ефектів від застосування препаратів, що у свою чергу зменшує комплаєнс між лікарем та пацієнтом. Однією із розповсюджених коморбідних захворювань є патологія нирок. Сечокам’яна хвороба займає друге місце за поширеністю, третє – як причина смертності та четверта за інвалідністю серед урологічних захворювань. Сучасна медицина повинна вирішувати питання лікування пацієнта препаратами, що включають в себе багато компонентів, з метою одночасного впливу на різні ланки патогенезу захворювання. Так, одним із таких засобів на українському ринку є рослинно-мінеральний комплекс Нокамен. До складу Нокамена входять вісім рослинних компоненти та два мінерали, що у комплексі мають нефропротективний ефект.

Сучасна українська медицина переживає раціоналізаторські зміни та, наразі, найбільше це торкнулося саме лікарів первинної ланки ˗ лікарів загальної практики та сімейної медицини (ЗПСМ). Лікарі ЗПСМ найчастіше стикаються з проблемою коморбідності пацієнтів. Проведено ряд досліджень, в яких вказано, що пацієнти з хронічними та коморбідними захворюваннями найбільше звертаються саме до первинної ланки, а витрати на їх лікування становлять значну суму з бюджету, як країни де мешкають пацієнти, так і власних коштів пацієнта [1,2,3].
Встановлено, що у США понад 80% коштів страхової медицини витрачається на надання медичної допомоги пацієнтам, що мають більш ніж 4 захворювання з хронічним перебігом [4]. У дослідженні H.S. Kim та співавторів показано, що пацієнти, у яких було діагностовано цукровий діабет, мали кореляційний зв’язок між відвідуванням лікаря та призначенням лікування з наявністю та кількістю супутніх захворювань. Тобто, чим більше коморбідних захворювань, тим більше відвідувань лікаря та призначених препаратів [5].
Ще однією проблемою, з якою стикаються лікарі та пацієнти, є поліпрагмазія. Поліпрагмазія, як наслідок поліморбідності, призводить до збільшення вірогідності розвитку системних та небажаних ефектів від застосування препаратів, що, у свою чергу, зменшує комплаєнс між лікарем та пацієнтом [6,7].
Серед коморбідних захворювань найчастіше зустрічаються такі, як ішемічна хвороба серця, дисциркуляторна енцефалопатія, артеріальна гіпертензія, ХОЗЛ, неопластичні процеси, хронічний гастрит із секреторною недостатністю, хронічний пієлонефрит, аденома передміхурової залози, цукровий діабет (ЦД), остеохондроз хребта, артроз.
Більшість із перелічених захворювань є системними та впливають на органи – мішені, одним із яких є нирки. Лікування захворювань нирок є тривалим процесом, а ліки мають побічний вплив на інші органи, тому є доцільним використання рослинних препаратів для лікування поліморбідних пацієнтів у практиці лікаря ЗПСМ.
За даними Національного реєстру Нідерландів у пацієнтів з таким загрозливим захворюванням, як цукровий діабет у 44 % випадків є коморбідне захворювання [8]. Загальновідомо, що, окрім коморбідних захворювань, пацієнти з ЦД мають проблеми з органами-мішенями. У нашій статті ми зробимо акцент на нирках.
Ще до початку клінічних проявів наявність протеїнурії та інших змін у аналізі сечі говорить про те, що ниркова функція порушена, саме на цьому етапі необхідна терапія для профілактики захворюваннь нирок, а при їх наявності ˗ запобігти більш тяжкому перебігу захворювання. У дослідженні SINGH R.G. проводили порівняльний аналіз ефективності застосування препарату, що має у своєму складі корінь берхавії строкатої Пунарнава та інгібітору АПФ (Раміприлу) у пацієнтів із діабетичною нефропатією [9].
Препарат Пунарнава є трав’яним аюрведичним препаратом, має антипротеїнуричну дію та ряд інших додаткових ефектів, а саме запобігає розвитку інфекції, має антилітичні, сечогінні та ренопротективні властивості. Ці всі ефекти досягаються за допомогою основного компонента препарату, а саме берхавії строкатої. Цей природний компонент містить велику кількість біологічно-активних речовин (флавоноїди, алкалоїди, стероїдні сполуки, тритерпени, ліпіди, білки та ін.), які проявляють антибактеріальну та гіпоглікемічну дію, мають протизапальну, імуномодулюючу та спазмолітичну активність, запобігають кристалізації оксалатів кальцію у сечі. За рахунок зниження рівня білку у сечі надає нефропротекторної дії при розладах вуглеводного обміну.
За дизайном у дослідження SINGH R.G. увійшли пацієнти з діабетичною нефропатією у IV стадії. Дослідження тривало упродовж шести місяців. Пацієнти були розділені на дві групи, основна отримувала Пунарнава та інгібітор АПФ, група порівняння тільки інгібітори АПФ. Найбільш поширеним симптомом у пацієнтів було суб’єктивне відчуття слабкості – у 60-90% пацієнтів обох груп. Іншими поширеними симптомами були анорексія, набряки та блювота.Основним позитивним впливом препарату з вмістом берхавії строкатої було зменшення набряків, що відмічалось у 28,57% пацієнтів основної групи, тоді як в групі раміприла зменшення набряків було у 14,28 % пацієнтів (р≤0,05). Тож, можна зробити висновок, що препарат з вмістом берхавії строкатої має сечогінні властивості, у даної групи пацієнтів. У підтвердження цьому фармакопея Індії віднесла препарат Punarnava до категорії діуретиків та рекомендувала до призначення пацієнтам, що мають проблеми із нирковою функцією у вигляді монотерапії, або у комплексному лікуванні [10].
Ще одне розповсюджене захворювання, з яким стикаються сімейні лікарі, це сечокам’яна хвороба (СКХ). Сечокам’яна хвороба займає друге місце за поширеністю, третє – як причина смертності та четверте – за інвалідністю серед урологічних захворювань. Варто зазначити, що СКХ найчастіше виникає у молодих людей та має гострий перебіг, що має значний вплив на якість та спосіб життя пацієнта. Загальновідомо, що загрозливі наслідки СКХ можна та необхідно профілактувати. Робити це можна за допомогою препаратів, що мають у своєму складі рослинні інгредієнти. Властивості доліхосу двоквіткового, як літолітичного засобу, відомі. Так, встановлено, що він сприяє розчиненню сечових каменів, що утворені оксалатами кальцію. Доліхос двоквітковий ˗ це однорічна рослина з дрібним листям, що при дозріванні утворюють стручки, які мають всередині насіння. При аналізі насіння доліхосу двоквіткового було виявлено низку речовин, серед них каротин 119, що є міжнародною одиницею виміру вітаміну А, та такий важливий фермент, як уреаза. Разом із цим у насінні доліхосу двоквіткового є стрептогенін, бета-ситостерол, фітогемаглютинін, бета-N-ацетилглюкозамінідаза, α- та β- галактозидази, α-манозиди та β-глюкозиди.
Дослідження вказують на те, що пацієнти із СКХ найчастіше мають оксалатні камені. Так, у Сполучених Штатах Америки за статистичними даними 75 % пацієнтів мають оксалатні камені. В країнах Азії спостерігається схожа тенденція. Так, у Індії більшість пацієнтів також мають оксалатні камені [11]. Такий високий рівень захворюваності саме на оксалатні камені пов’язаний із особливостями харчування пацієнтів. Великий рівень споживання таких злаків, як просо, та дефіцит тваринних білків є одним із предикторів розвитку СКХ з оксалатними каменями. Також, необхідно відмітити, що цей вид СКХ часто має рецидивуючий перебіг, а саме у 30% пацієнтів може виникнути новий епізод СКХ у наступні 10 років.
У своєму досліджені Singh R.G. виявив більш значні літолітичні властивості препарату із вмістном доліхосу двоквіткового у порівнянні із цитратом калію. Дослідження тривало упродовж 6 місяців, пацієнти були розділені на дві групи. Перша група отримувала рослинний препарат доліхосу двоквіткового, друга група – цитрат калію.
Наприкінці дослідження біло виявлено, що у груп доліхосу двоквіткового є значний літолітичний ефект. Так, було відмічене зменшення розмірів каменів за 3 місяці спостережень з 5,42 ± 1,55 мм до 4,26 ± 1,2 мм (p≤0,05). Також, у першій групі було встановлено зменшення кількості рецидивів СКХ (р≤0,05). Цікаво те, що не дивлячись на зменшення рецидивів рівень сироваткового кальцію, фосфору, сечової кислоти та виведення цих речовин сечею не відрізнялись в обох групах. Тож, препарат з вмістом доліхосу двоквіткового можна використовувати, як профілактичний засіб у запобіганні рецидивів у пацієнтів з СКХ, що звертаються до сімейного лікаря.
Сучасні модні тенденції у харчуванні молодих людей часто включають велику кількість вживання протеїнових добавок, що має негативний вплив на організм в цілому та на нирки зокрема. Терапевтичні ефекти спиртового екстракту кори стебел Crataevanurvula відомі. Так, у дозах 200, 400 і 600 мг він є корисним як проносний засіб та у лікуванні захворювань сечовивідних шляхів. Разом із цим, екстракт кори кратеви дуже корисний якпротизапальний препарат при артритіта має вплив на репродуктивну функцію у жінок, а саме як контрацептив. У Charak College of Pharmacy and Research було проведено дослідження, що виявляло вплив кори кратеви на функцію нирок у пацієнтів з онкологічними захворюваннями, що проходили лікування циcплатином. Цисплатин є потужним протипухлинним засобом, але його клінічне застосування обмежене токсичною дією на нирки. Нефротоксичність протипухлинного препарату цисплатину включає посилення ниркової генерації реактивних метаболітів кисню і перекисного окислення ліпідів, викликане зниженням рівня антиоксидантів і антиоксидантних ферментів. У ході дослідження було підтверджено, що стебла кори Crataevanurvula володіють нефропротективною дією, а саме покращують функцію нефронів, зменшуючи негативний вплив протипухлинного препарату [12].
Ще одна рослина, що впливає на функцію нирок це Бутея одноквіткова. Так, у своєму дослідженні Amit Gupta встановив, що водний екстракт листівя бутеї має протизапальні та антимікробні властивості. А сама рослина має антиоксидантні та нефропротекторні властивості [13]. У нашій статті ми згадували сучасну проблему поліморбідності та поліпрогмазії, тому сучасна медицина повинна вирішувати питання лікування пацієнта препаратами, що включає в себе багато компонентів з різними лікувальними властивостями, за рахунок чого можна досягти комплексної дії на різні патогенетичні ланки захворювання. Так, одним із таких препаратів на українському ринку є Нокамен. Разом із переліченими вище рослинами до складу Нокамену входять десять природних компонентів, що мають нефропротективний ефект. Вітчизняні дослідження вказають на ефективність застосування Нокамену у пацієнтів з нирковою патологією. Так, у своїй публікації Литвинець Є. А. проводить порівняльне дослідження ефективності Нокамену з фітозбором «Нирковий» у жінок, що мають загострення хронічного рецидивного циститу. За результатами дослідження було встановлено, що застосування Нокамену протягом 3 місяців після лікування останнього епізоду загострення хронічного циститу суттєво знижує частоту рецидивів у порівнянні з фітозбором. Так, в основній групі пацієнтів, що приймали Нокамен, загострення хронічного циститу протягом наступних 6 місяців було зареєстровано у 10,0 % пацієнтів, тоді як у групі порівняння, що приймали фітозбір у 60,0 % пацієнток. Тож Нокамен можна рекомендувати у практиці лікарів загальної практикидля широкого застосування з метою профілактики рецидивів хронічних циститів [14].
Дослідження впливу Нокамену у пацієнтів з СКХ з розміром каменів до 55 мм провів В.П. Стусъ зі співавторами та встановив ряд позитивних ефектів. Так, було встановлено, що Нокамен має літокінетичний вплив, що виявлялося у самостійному відходженні конкрементів у 12 % пацієнтів. Більш того, у декількох пацієнтів камені відійшли не помітно. Разом із цим Нокамен має бактерицидні властивості, так у пацієнтів було відмічене зниження бактерійурії з 22 % до 12,5 % (р≤0,05). Окрім цього, було підверджено, що рослинні компоненти, які входять до складу Нокамену впливають на вміст кальцію, сечової кислоти в крові та сечі, що вказує на те, що Нокамен може застосовуватися як засіб для профілактики каменеутворення [15].
Тож, спираючись на вітчизняний та міжнародний досвід, можна рекомендувати лікарям первинної ланки застосовувати Нокамен, як джерело біологічно-активних речовин природного походження, що має позитивний вплив на функціонування нирок при станах, що супроводжуються утворенням каменів та запальними процесами у нирках та сечовивідних шляхах.